Автопортрет

Яку історію має розповісти мистецтво, коли йдеться про нас самих? Відомо, що мистецтву властиве прикрашання та ідеалізація, тож як нам бути чесним щодо чогось, що ідеалізовано за визначенням? Ті, хто стежив за “Думками про мистецтво щосереди”, вже знають про мою упередженість щодо Оскара Уайльда, але я не можу не процитувати його з цього приводу: “Найвища, як і найнижча, форма критики – це різновид автобіографії”. Те, що ми бачимо у творі мистецтва, завжди зумовлене нашими особистостями, певним чином кожен твір – це намальоване дзеркало. Досить легко мати справу з нашими перемогами та поразками, коли вони відображаються на полотні художника; дуже легко, навіть порівняно з художником, який малює власні перемоги та поразки. Якщо критика – це форма автобіографії, то що ж тоді називати автопортретом, як не супер-автобіографією? Цей вид автобіографії має два шари – “Поверхню” та “Мотив”. Вони можуть розповідати різні історії. Якщо художник занадто стурбований “поверхнею”, зовнішньою формою, він може розповісти історію про ідеалізовану версію себе – самозакоханий та естетичний вигляд важливіше за справжню людину, якою він є. Але якщо художник хоче розкрити “мотив”, то диявол криється в кожній деталі. Рембрандт особливо прагнув розкрити мотив, показати правдиву історію про справжнього себе. А це означало зобразити плин часу, біль на душі, бруд та самотність, втомлені очі, які не соромляться визнати власне банкрутство, усмішку, яка зникла з обличчя після смерті тих, хто був йому дорогий. Жодної досконалості, лише похмура щирість. Гордий майстер своєї власної, не чужої історії, створеної ним власноруч і закарбованої в його зморшках та сивині. Він хотів, щоб його пам’ятали таким, яким він був насправді, з усіма історіями, які з ним пов’язані – це його супер-автобіографія. А як щодо нашої власної супер-автобіографії? В епоху селфі, чи турбуємось ми про власний “гарний вид”, чи задаємось питанням на кшталт “чи варто мені видалитись з того фото, де я виглядаю товстою?” у Facebook. Попри всю поверхневість, ми сьогодні живемо онлайн, проте чи є наша онлайн історія правдивою? Пишіть нам у Facebook, Twitter, Instagram або на імейл: в епоху комунікації можна ділитися набагато більшим, ніж просто селфі, і ми будемо раді дізнатись ваші думки та відповісти на ваші повідомлення ;)

Артур Деус Діонісіо

(Цю тему мені запропонувала Юстина Крупінська, чудовий член команди DailyArt,  менеджер спільноти та MVP соціальних мереж)