Альбайде

Натхненням для Альбайде послужила поема Віктора Гюго «Фрагменти змії». Її бездоганне виконання, чіткі лінії та стримана палітра поміщають «Альбайде» Александра Кабанеля в саме серце академічної досконалості. Дійсно, Кабанель був одним із останніх палких академістів, рішуче налаштованих відстоювати суворі правила та ієрархію Академії перед радикальними викликами, які їй кидав, серед інших, Гюстав Курбе. Кабанель не дозволив Едуару Мане та багатьом іншим художникам виставити свої роботи на Салоні у 1863 році, що призвело до заснування «Салону відкинених» (Salon des Refusés). Він також був великим противником Імпресіонізму. Що ж, ніхто не ідеальний.

У поемі Віктор Гюго прагне «прекрасних очей Альбайде, схожих на очі лані». У манері, яка багато в чому завдячує млосним оголеним натурам Енгра, Кабанель зобразив мляву постать Альбайде як об’єкт візуальної насолоди, а також як алегорію. Альбайде була підготовлена як частина триптиха, темою якого була хиткість переходу від юності до дорослого життя. Альбайде уособлювала юнацьку невинність, що збилася зі шляху. Примітно, що вона зображена як спокуслива, хоча й розпатлана, східна куртизанка, у просторі, що нагадує ісламську вітальню, гарем та опіумний притон.