Hashiguchi Goyō
Ми продовжуємо наш особливий місяць з Музеєм мистецтв Толідо – насолоджуйтесь! : )
Хоча зображення красивих жінок, дозвілля та акторів кабукі періоду Едо (1615-1868), укійо-е (картини плинного світу), є найбільш відомими прикладами японських гравюр на дереві, гравюри початку 20-го століття, мабуть, не мають собі рівних за своєю технічною віртуозністю. Вони демонструють здатність багатьох художників вбирати західні впливи, зберігаючи при цьому більш ранні традиції японської гравюри. Наприклад, в роботі Жінка в літньому вбранні Хасіґуті Ґойо розглядає традиційний інтимний образ жінки в її туалеті з більшим ступенем західного реалізму та просторового обсягу, ніж це типово для японської естетики принтів укійо-е.
У віці 35 років Ґойо вже був добре зарекомендував себе художником, коли він випустив свою першу гравюру з відомим видавцем Ватанабе Седзабуро. Оскільки гравюра не відповідала рівню якості, якого Ґойо вимагав від своєї роботи, він вирішив найняти власного різьбяра та друкаря, щоб власноруч публікувати свої гравюри. Це дозволяло митцю контролювати роботу й домагатися технічної майстерності, що перевершує все, що вироблялося в Японії в той час. Однак, померши в ранньому віці на 41 році життя, він за три роки випустив всього дванадцять гравюр.
Ґойо зобразив свою модель і коханку Накатані Цуру, офіціантку ресторану Icho в Осаці, що стоїть на колінах перед дзеркалом, притримуючи свій прозорий літній халат і пильно дивлячись на глядача. Створена в той час, коли стрімкі зміни, що стосуються жінок в японському суспільстві, загрожували усталеним уявленням про зовнішність і ролі, гравюра, здається, об'єднує минуле та сьогодення. Ця жінка – дражлива красуня в манері образів укійо-е, але в той же час володіє почуттям власної гідності, яка здається абсолютно сучасною.
P. S. Загляньте сюди, щоб насолодитися прекрасним осіннім місяцем на японських ксилографіях <3