Robert Delaunay
Час додати трохи сонця.
Сьогодні ми представляємо сяюче свято кольору й руху. «Рельєф у помаранчевому» Робера Делоне складається з центральної колони з п’яти дисків, що закріплює композицію, тоді як кільця яскравих відтінків — лимонно-жовтого, бірюзового, насиченого зеленого та палаючого помаранчевого — пульсують назовні, мов хвилі світла. Делоне колись писав: «Усе є округлістю — сонце, земля, горизонти. Це рушійна сила картини». Тут ця філософія постає як чисте світло.
Здебільшого самоучка, Делоне починав із театральної сценографії, перш ніж звернутися до живопису. Він захоплювався Сезанном і був знайомий із кубістами, але ніколи не міг прийняти приглушену палітру кубізму. «Я не міг змиритися з тим, щоб підпорядкувати колір формі», — наполягав він. Під впливом теорій одночасного контрасту Мішеля Ежена Шеврьоля Делоне сприйняв колір як свій справжній предмет і називав себе «єретиком кубізму». Його хроматичні експерименти, так само як і роботи його дружини Соні, допомогли сформувати орфізм — абстрактний напрям, натхненний світлом і музикою. Їхні картини прагнули не лише бути побаченими, а й відчутими — мов візуальні мелодії. У «Рельєфі в помаранчевому» повторювані кругові ритми створюють живий, майже музичний резонанс у сприйнятті.
Тактильна поверхня твору відкриває ще одне захоплення Делоне — архітектуру. Змішуючи олійну фарбу з цементом, він надавав полотну низького рельєфу, що перегукується з масштабними декоративними замовленнями кінця 1930-х років, зокрема з муралами для Міжнародної виставки 1937 року в Парижі. Як зауважував критик Ґійом Аполлінер, для Делоне «колір став ідеальним виміром». У цій картині колір не просто нанесений — він вибудовує простір.
P.S. Почитайте про ще один шедевр Робера Делоне — «Ритми»!