Caspar David Friedrich
Каспар Давид Фрідріх був німецьким художником пейзажів 19-го століття епохи романтизму, якого прийнято вважати найважливішим німецьким митцем свого покоління. Найбільш за все він відомий своїми алегоричним пейзажами середнього періоду, які зазвичай відображають споглядальні постаті, чиї силуети на фоні нічного неба, ранкових туманів, голих дерев або готичних руїн. Його основний інтерес як митця було споглядання природи. Його часто символічні та некласичні роботи намагаються викликати суб'єктивну, емоціональну реакцію на навколишній світ.
Картини Фрідріха характеризуються тим, що ставлять людську присутність у зменшеному масштабі посеред безкраїх пейзажів. Згідно з істориком мистецтва Хрістофера Джона Мюррея, він зменшував постаті до тих розмірів, які спрямовували "погляд глядача до їх метафізичного виміру". Як і життя Фрідіха, так і його творчість іноді сприймалися так, наче були просочені всеохопним почуттям самотності. Історики мистецтва та деякі з його сучасників пояснюють подібні тлумачення втратами, які він зазнав у молодості та безрадісним світоглядом його дорослого життя, тоді як його блідий та відчужений вигляд допомогли підкріпити популярне уявлення про "мовчазного чоловіка з Півночі".
Фрідріх страждав від депресивних епізодів у 1799, 1803-1805, 1813, 1816 та 1824-1826 роках. Можна добре помітити тематичну зміну в його роботах, які були написані під час цих епізодів, що супроводжуються появою таких мотивів і символів, як грифи, сови, кладовища та руїни. Починаючи з 1826 року, ці мотиви стали незмінною ознакою його робіт, а його кольори стали темнішими та приглушенішими. Карус написав у 1929 році, що Фрідріх "оточений товстою, похмурою хмарою духовної невпевненості". Що ж, вибачте за таку сумну історію у такий прекрасний день, але вона така чудова, що я не зміг її оминути.