Hieronymus Bosch's follower
Використання потворності як візуального прийому було популярним ще за життя Босха. Сатиричний підхід до життя не був чимось незвичайним у Нідерландах протягом п'ятнадцятого століття. Наприклад, у кожному нідерландському місті існували риторичні трупи (Rederijkers), які ставили серйозні моралізаторські п'єси, що виконувалися на публіці. Ці п'єси мали на меті дати глядачеві етичний чи моральний урок, використовуючи скетчі, комедію і часто гротескних персонажів. Релігійну мораль порушували за допомогою перебільшених, потворних персонажів, адже чим жахливішими вони були, тим більше привертали увагу і зацікавлювали аудиторію. Не дивно, що ми бачимо цю ж техніку на картинах того часу, наприклад, гротескні обличчя на цій картині Босха або, що більш ймовірно, як стверджують останні дослідження, одного з його послідовників.
Обличчя Христа на цьому зображенні безтурботне, як і Вероніки праворуч від нього, але навколо них люди штовхаються і насміхаються з обличчями, спотвореними і брудними в той чи інший спосіб. Причина такого контрасту очевидна: Христос як спаситель людства чистий, і тому його обличчя має спокійну красу, в той час як оточуючі люди - це натовп вишкірених, галасливих, гримасуючих персонажів, які виглядають так, ніби будь-якої миті можуть почати бійку. Їхня потворність одразу асоціює їх з аморальним життям, передаючи чіткі цінності, притаманні сцені на цій картині.
Використовуючи цих потворних персонажів, художник кидає нам виклик: він змушує нас ставити під сумнів те, на що ми дивимося, а отже, взаємодіяти з картиною у спосіб, що вимагає зусиль з нашого боку. Картина діє як дзеркало, що відображає нам наші найгірші риси. Ми певною мірою впізнаємо в собі ті аспекти, які не схильні визнавати. Ми ототожнюємо себе з натовпом охочіше, ніж з Христом, що необхідно для виникнення сенсу, і саме через цей обмін поглядами між глядачем і тим, що показує нам художник, нам нагадують про наш обов'язок бути доброчесними, бо, зрештою, хто хоче бути одним з тих облич?
- Сара Міллз