Протягом багатьох років цей твір, написаний у 1932 році, вважався єдиним внеском Малевича в офіційну історію радянського мистецтва, оскільки художник потрапив у немилість. Його допустили до пантеону радянського мистецтва лише завдяки назві, яка нібито прославляє російську революцію та Червону армію. У нижньому правому куті полотна Малевич навмисне датував цю картину 1918 роком, а на звороті написав: «Зі столиці Жовтневої революції червона кавалерія їде на захист радянського кордону».
Незважаючи на ці грандіозні слова, ця картина насправді є однією з найбільш спустошених і трагічних робіт Малевича на останньому етапі його мистецької кар’єри.
У композиції цього надзвичайного твору ми бачимо відображення роздумів Малевича про сучасну йому дійсність. За словами самого художника: «Деякі лідери запрошують вас до споглядання духовного існування, а інші спонукають до накопичення матеріальних благ. І ось їхні вірні послідовники починають марш... Прапори міняють так само часто, як кухонні серветки, але все марно: ноги залишаються спітнілими, пальці натерті та покриті пухирями. Енергія людського руху в надії щось отримати нагадує божевільних, які мчать стрімголов до горизонту, бо вірять, що знайшли край землі, забуваючи, що вони вже стоять на горизонті і їм не потрібно бігти куди завгодно».
На цій картині революційні вершники, бичовані невидимою силою і майже загублені в порожньому, вічному просторі, мчать по землі під сонмом червоних прапорів. Маленькі червоні силуети майже тануть між супрематичними смугами чистого кольору. Їхній рух шалений, марний і абсурдний, оскільки їхня подорож нескінченна, а небо й земля байдужі до приходу та відходу людей. Зрештою, Земля Обітована ніколи не існувала й ніколи не існуватиме.
Представляємо сьогоднішню роботу завдяки Державному Російському Музею. <3
P.S. Тут є все, що вам потрібно знати про супрематизм і Казимира Малевича!