Caspar David Friedrich
Пейзажі Каспара Давида Фрідріха, чудового художника-романтика, пронизливі у своїй тиші та майже святі у своїй систематичній недомовленості, є одними з найвідоміших творів німецького живопису після Дюрера й до експресіоністів. Фрідріх не використовував багатовікову тугу за Італією як предмет своїх картин, а замість цього звернувся до місцевого ландшафту, де знайшов приголомшливу велич і незайману природу. Його французький сучасник Жан-П’єр Давід д’Анже навіть говорив про "трагедію пейзажу", яка знайшла вираження в його творчості.
Ці пейзажі завжди ґрунтуються на симетрії та багатошаровості, й часто робилися спроби сприймати візуальні елементи композиції умовно-символічним чином – гірський масив трактується як символ Бога, скеля як тверда віра, а мертве дерево як символ смерті. Однак якщо художника розглядати не буквально як вірянина у вужчому значенні, а більше як релігійного в протестантській чи навіть пантеїстичній традиції, тоді ми більше віддамо належне його повазі до природи. Варто зазначити, що спочатку Фрідріх планував додати фігуру видом зі спини ліворуч від голого дерева, та зрештою відмовився. Як наслідок, глядач тепер абсолютно сам перед природою. Цікаво також, що малюнкам, на яких він базував це вільно скомпоноване зображення ідеальної альпійської землі, було майже десятиліття: Фрідріх не мав у них справжньої потреби, оскільки він хотів намалювати те, що бачив своїм внутрішнім оком.
Ми представляємо сьогоднішню роботу завдяки Баварським державним зібранням картин - Нової Пінакотеки Мюнхена. :)