Paul Cézanne
Картини Сезанна після 1895 року набувають темнішої та загадковішої якості порівняно з його попередніми роботами. Кольори стають багатшими, мазок виразнішим, а композиції більш обмеженими. Робота, яку ми представляємо сьогодні, прихована переплетенням гілок, що створює відчуття замкнутості та ізоляції. Місце здається тісним і віддаленим – помітно більш складним і заборонним. Навіть небо різко відрізняється: попереднє небо Сезанна повітряне, а це важке, зі свинцевими відтінками та смугами фіолетового й зеленого. Бліді будівлі його попередніх пейзажів поступилися місцем більш глибокій охрі. У пізні роки життя Сезанна приваблював не лише природний порядок, але і її хаос і бурхливість. Задумлива самотність цієї сцени відображає резонанс із його власним внутрішнім світом.
Сезанн кілька разів малював замок Шато Нуар, зачарований його містикою. Місцеві легенди оточували будівлю, колись відому як Château Diable ("Замок диявола"), з її готичними вікнами та розваленими стінами, що надавали їй вигляду руїни.
Хоча Сезанн продовжував малювати на відкритому повітрі, безпосередньо спостерігаючи за своїми об’єктами (практика, яку заохочував його наставник-імпресіоніст Камій Піссарро), його підхід відрізнявся від імпресіонізму. Ця картина – не моментне відображення швидкоплинних візуальних ефектів, а глибока й цілеспрямована медитація. Вона є спробою "усвідомити", як описав сам Сезанн, повне відчуття місця – синтез його темпераменту, бачення та інтелекту.
P.S. Імпресіонізм чи постімпресіонізм? Навчіться розрізняти ці мистецькі течії за допомогою наших онлайн-курсів.
P.P.S. Вас заінтригувала ця картина? Дізнайтеся більше про Поля Сезанна, батька модерного мистецтва.